Буковина – це більше, ніж край пагорбів і густих лісів. Це місце, де історія переплітається з архітектурною спадщиною, де тиша карпатських полонин контрастує з міським шармом Чернівців. І все це не залишилося поза увагою кінематографістів – як вітчизняних, так і закордонних. За останні десятиліття Буковина не раз ставала натхненням для режисерів і місцем, де народжувалась магія кіно.
Однією з найвідоміших локацій краю є Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.
Його архітектурний ансамбль, що входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО, часто порівнюють із готичними замками Західної Європи. Саме ця локація була задіяна в українських фільмах, музичних відео та навіть в одній із версій фанатського трейлера до «Гаррі Поттера». Візуально університет дійсно нагадує Гоґвортс – і це стало несподіваним приводом для туристичної популярності серед молоді.
Не менш цікавою є історія зйомок фільму «Той, хто пройшов крізь вогонь» режисера Михайла Іллєнка. Частина сцен стрічки була знята на Буковині – у гірських селах поблизу Вижниці. Саме тут команда знайшла автентичні дерев’яні хати, традиційні тини, і навіть зберегла побутові деталі українських 40-х років. Актори, які знімались у цих сценах, мешкали разом із місцевими жителями, щоб краще відчути атмосферу того часу.
Ще одна маловідома, але цікава сторінка – зйомки фільму «Мати апостолів» (2020), воєнної драми Зази Буадзе. Деякі пейзажі Буковини стали фоном для важких сцен, що передавали емоційне напруження подій на сході України. Буковинська природа була використана як контраст до зруйнованих міст – краса, що співіснує з трагедією.
Чернівці вже давно привертають увагу режисерів своїм архітектурним шармом і атмосферою «міста з європейським характером». Кам’яниці старого центру, вулички з бруківкою, театри та площі не раз з’являлися в кадрі різноманітних художніх та документальних проєктів. Місто стало натхненням для режисерів, які шукали унікальні урбаністичні локації, де минуле ніби зупинилось у часі. Його універсальність дозволяє «переносити» події в різні епохи – від міжвоєнного періоду до сучасності.
А от у 1971 році в області знімали кіноепопею «Тіні забутих предків», але не лише в Карпатах Івано-Франківщини, як заведено вважати, а й частково на буковинських схилах – про це згадував оператор Юрій Іллєнко в особистих нотатках.
Сьогодні Буковина продовжує привертати увагу молодих кінематографістів. У Чернівцях щороку проходять кіноклуби та мініфестивалі короткого метру, серед яких варто відзначити фестиваль «Мандрівний Docudays UA». Він не лише знайомить глядачів із соціальними фільмами, а й стимулює локальних авторів знімати власні проєкти.
Цікаво й те, що Буковина надихала й митців за кордоном. У 2013 році вийшов польсько-український фільм «Поводир», де одна зі сцен уявно відбувається у Чернівцях 30-х років, і для неї використали архівні фото реального міста як референси. Хоча сцена й не знімалася фізично на Буковині, але сама її присутність у сценарії – ознака того, що культурний код регіону досі живе в уяві митців.
Буковина – це не просто фон для зйомок. Це окрема історія в кадрі. Її природа, архітектура й атмосфера додають глибини будь-якій стрічці, перетворюючи екранну реальність на щось більше, ніж просто картинку. І хто знає – можливо, наступний великий фільм, який підкорить фестивалі, вже знімають десь між Черемошем і Смотричем.
